Міська та сільські ради району

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Історія 20 ст. Друк
Адміністративно-територіальний устрій краю у період 1917-1945 років

Населені пункти Тростянеччини входили:

02.1917 - 9(22) січня 1918- в Лебединський і Охтирський повіти Харківської губернії Російської держави.

01.1918 - 01.1919 - в Лебединський і Охтирський повіти Харківської губернії Української Народної Республіки.

1919 - 1923 рр. - в Лебединський і Охтирський повіти Харківської губернії Української Соціалістичної Радянської Республіки Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР з 1922).

1923 - 1930 рр. - в Боромлянський і Тростянецький райони Сумської округи Харківської губернії Української Соціалістичної Республіки СРСР.

1930 - 1932 рр. - в Тростянецький район Харківськії округи Харківської губернії Української Соціалістичної Радянської Республіки СРСР.

1932 - 1933 рр. - в Тростянецький район Харківської області Української Соціалістичної Радянської Республіки СРСР.

01.1939- 10.1941 - в Тростянецький район Сумської області Української Соціалістичної Радянської Республіки СРСР.

10.1941 - 08.1943 рр. – в Охтирський дебіт (округ) Чернігівського генерал-бецирку (генеральної округи) Рейхскомісаріату України. Але Чернігівська генерал-бецирка не була створена, і територія нашого краю керувалася військовим командуванням.

08.1943 - 1962 рр. - в Тростянецький район Сумської області Української Радянської Соціалістичної Республіки СРСР.

Тростянець: село, селище, місто

Президія Охтирського повітового виконкому на засіданні 18 жовтня 1922 р. вирішила селищами міського типу вважати Тростянець і Боромлю.

Адміністративно-територіальна комісія Харківського губвиконкому підготувала проект постанови про перейменування в селища міського типу сіл Тростянець і Боромлі. 9 травня 1924 р. президія Харківського губвиконкому прийняла рішення про перейменування в селище міського типу с. Тростянець і порушила про це клопотання перед Президією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, який своєю постановою від 25 лютого 1925 р. "Зарахував село Тростянець до розряду населених пунктів селищного типу".

Оргкомітет Президії Верховної Ради УРСР по Сумській області 5 травня 1939 р. прийняв постанову № 340 "Про перетворення селища міського типу Тростянець у місто": "Беручи до уваги, що в селищі Тростянець проживає 11893 чол., з них: робітників, інженерно - технічних працівників та службовців, які зайняті в промисловості 6609 чол. У сільському господарстві зайнято лише 48 господарств з кількістю 200 чол. (об'єднані в колгосп). На терені селища є промисловість союзного значення: цукровий завод, клеєвий завод, спиртозавод, механізований цегельний завод та держмлин; республіканського значення: паркетно-мебельний лісопильний комбінат та маслозавод; обласного: держмлин та цегельний завод. Місцева промисловість складається з 4 промартілей. Валова продукція всієї промисловості за планом 1939 року складатиме 23, 911 тис. крб. Через с. Тростянець проходить залізнична колія ст. Смородино та оборотним депо. Бюджет селищної ради в 1939 році складає 463 тис. крб., втому числі на комунальне господарство виділяється 45 тис. крб. Оргкомітет Президії Верховної Ради УРСР по Сумській області

ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Задовольнити клопотання Тростянецького райвиконкому та селищної Ради про перетворення селища Тростянець у місто, підпорядковане Тростянецькому райвиконкому, із збереженням за ним попереднього найменування.

2. Просити Президію Верховної Ради УРСР затвердити цю постанову. Згідно Указу Президії Верховної Ради УР.СР від 12 липня 1940 року населений пункт Тростянець Сумської області віднесено до категорії міст із районним підпорядкуванням.

15 липня 1940 року відбулася перша сесія міської ради, на якій Тростянецьку селищну раду було перетворено на міськраду. У рішенні сесії говорилося: "Міська рада на своїй території зобов'язана встановлювати місцевий бюджет, керувати діяльністю підпорядкованих їй органів управління, забезпечувати охорону державного порядку, сприяти посиленню обороноздатності країни, забезпечувати дотримання законів і охорони прав громадян". Головою міськради було обрано Олексія Дмитровича Боговіса, який народився в с. Боромлі в 1914 році. Трагічна доля спіткала першого градоначальника: у 27-річному віці він був необґрунтовано засуджений місцевою "трійкою" до страти. Вирок був здійснений у Тростянці.

Господарство району в 30-х роках. Загальна характеристика.

Район за характером господарства був сільським із наявністю окремих видів обробної промисловості. Усе господарство можна поділити на такі три галузі:

- промисловість (Півненківська цукроварня, деревообробний завод, млин, гуральня, кустарна та транспорт),

- лісове господарство (Красне, Тростянецьке, Маківське, Славгородське, Ницахське, Лебединське, Висторопське та Мартинівське лісництва),

- сільське господарство (4 радгоспи, 46 колгоспів та індивідуальний сектор).

Промисловість району поділялася на фабрично-заводську (цукроварня, ДОФ, гуральня, млин) та кустарну (артілі кравців, Боромлянські майстерні, цегельня) й по значенню - на промисловість державного та місцевого значення.

Промисловість працювала виключно на місцевій сировині і органічно пов'язана з сільським господарством. За характером експлуатації найбільшою за своїм обсягом була державна промисловість, серед якої перше місце, як питомою вагою, так і значенням у системі всього господарства району, посідала цукрова промисловість.

У довоєнні роки завод у порівнянні із 1913 р. подвоїв виробництво цукру, вихід якого складав 12,44%. З 1939 р. до складу комбінату ввійшов радгосп, який складався із семи відділень: Станівського, Микитівського, Криничненського, Радомлянського, Гаївського, Буймерського і Лучанського.

З 1934 р. радгосп був зразковим господарством. У 1936 р. на його базі був створений племінний завод по вирощуванню лебединської породи корів, У 1939-40 рр. врожайність цукрових буряків, склала 186 ц. з га., а середній надій на корову досяг 3817 літрів.

У 1939 р. робітник заводу О.О. Шаповал встановив всесоюзний рекорд роботи на центрофугах, а працівник Т.П.Борищенко оволодів чотирма складними професіями. У 1939 р. завод щодоби переробляв до 15 тис, ц. буряків.

Деревообробний комбінат

Деревообробний комбінат на початок першої п'ятирічки складався з трьох цехів - лісопильного, паркетного і гнутомеблевого. У планах передбачалось введення в дію ще ряду виробничих об'єктів. Та поки що потрібно було існуючі поставити на рейки індустріалізації, без чого неможливий був стрімкий розвиток виробництва. У роки першої п'ятирічки починається особливо швидкий розвиток підприємства: споруджується новий цех із виробництва гнутих меблів, нова парокотельня, робітниче селище, клуб.

Починається соціалістичне змагання, широко розгортається технічне навчання. І як результат — значно підвищуються темпи випуску паркету, меблів, у тому числі й на експорт. Ударники змагання І.Ф. Борисенко, І Ф.Бугай, С.П. Шимко, С.П .Гієнко, А.І. Пальошко, Ф.П. Герасименко, Н.П. Партала доводять виконання норм виробітку до 150-200 процентів.

У 1931 році деревообробники зобов'язались домогтися приросту валової продукції на 48 відсотків проти 1930 року і щодоби виробляти 800 стільців восьми видів та збільшити на 25 відсотків випуск паркету.

Столяр І.Т. Ситник, фрезерувальник П.С. Головченко, полірувальниця К.Ф.Ситник у два рази перекривали змінні завдання.

Велику роль у технічному переозброєнні і розвитку комбінату, підготовці кваліфікованих робітників і майстрів відіграли тоді молоді спеціалісти - інженери і техніки: Ф.Т. Гаврилов, Й.С Бершадський, І.Т. Бондар, А.Д. Тарієлашвілі.

У 1935 році було реконструйовано сушильне господарство, потім, паралельно з випуском гнутих, організується потокове виробництво столярних стільців. Держава відпускає кошти на розширення виробництва, поповнення верстатного парку, капітальне будівництво. У цей час механізуються процеси гнуття деталей стільців, виробництво паркету досягає 350000 квадратних метрів на рік, що в три рази перевищило рівень 1913 року. А меблів, у порівняльних цінах, випускалося на 700 і більше тисяч карбованців щороку. Вироби з маркою Тростянецького паркетно-меблевого комбінату (як він тоді називався) стали користуватися популярністю не тільки на Україні, а й за її межами.

У 1940 році було випущено 123000 стільців, 3500 столів, 3500 крісел та 900 ліжок.

Боромлянська промислова артіль "Трудовий шлях"

1 січня 1930 року було організовано в селі Боромлі промислову артіль "Трудовий шлях". Спершу працювали тут 36 чоловік. Було кілька десятків учнів. Артіль виробляла вози, бочки, кошики і, в основному, столярні та лозові меблі.

До 1936 року промартіль змінилася невпізнанно. Розширились цехи, поліпшились умови праці. На виробництві трудилося вже 150 робітників. На базі промартілі було створено школу фабрично-заводського учнівства. Протягом двох років учні набували кваліфікацію майстра із виробництв столярних і лозових меблів. До початку Великої Вітчизняної війни школа зробила кілька випусків, і її вихованці роз'їхалися працювати по багатьох деревообробних підприємствах України.

Залізничний транспорт

До революції це була невеличка станція з п'ятьма коліями. Вночі територія потопала в темряві. Оборотне депо, чотири стрілочних дерев'яних будки, стрілки, в яких тьмяно блищали каганці, водокачка - ось і все господарство. Паровозники і кондуктори вантажних поїздів після рейсів відпочивали в казармі, на дерев'яних тапчанах.

За радянської влади великого розвитку набули всі служби станції. На 1934 - 1935 роки припадає корінна реконструкція ст. Смородине. У лісі було вийнято сотні тисяч кубометрів землі і прокладено колії ще одного станційного парку.

При під'їзді до станції з південного боку був значний підйом. Тут завжди натужно гуркотіли поїзди. А одного разу поїзд увійшов на станцію досить легко. І всі побачили, що привів його новий паровоз серії "СО". Так на зміну малопотужним локомотивам серій "О" і "Е" прийшли красені-паровози, якими озброювала залізничний транспорт країна.

У 1935 році стахановці - кривоносовці локомотивного депо Смородине водили поїзди, збільшивши вагову норму ешелону на 400-600 тонн.

Машиністи депо водили поїзди на будь-яких сумішах вугілля, суворо дотримуючись графіку, мали велику економію твердого палива.

Слід сказати, що у всіх ратних ділах локомотивникам вірно служила надійна техніка - найбільш відомий із усіх видів вантажних локомотивів того часу паровоз ЕМ 708-89, побудований в 1935 році на Іжорському заводі "Красний профінтерн". Саме цей паровоз-ветеран і вибрано, як пам'ятник Праці.

Великий внесок у розвиток стахановсько-кривоносовського руху в депо вніс Герой Соціалістичної Праці, машиніст Микола Олександрович Лунін.

Перед війною на станції Смородине збудовано велику робітничу їдальню, магазин, ряд житлових будинків.